Рамсарська конвенція

Рамсарська конвенція або Конвенція з водно-болотних угідь є міжнародною угодою підписаною 2 лютого 1971 року у м.Рамсар, що в Ірані, на південному узбережжі Каспійського моря. Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Ії офіційна повна назва – “Конвенція з водно-болотних угідь міжнародного значення, як середовища перебування водоплавних птахів”, відображає початкову мету угоди – зберегти водно-болотні угіддя, як середовища для водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і сьогодні вона охоплює всі аспекти збереження и збалансованого використання водно-болотних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.

Водно-болотні угіддя та Рамсарська конвенція
Метою цієї угоди є “збереження та раціональне використання водно-болотних угідь шляхом місцевих, регіональних і національних дій, та міжнародної співпраці, які будуть складовою досягнення збалансованого розвитку світу”. Чому саме для збереження водно-болотних угідь потрібна міжнародна угода? Перш за все тому, що їх деградація та зникнення мають глобальний характер, бо велика кількість водно-болотних угідь розташовані на територіях декількох держав. Наприклад, водозбірний басейн Дніпра розташовано на території Росії, Білорусі та України; басейн Дунаю охоплює 14 країн Європи. Негативний вплив на водно-болотні угіддя однієї країни може поширюватися далеко за її межі. Збереження багатьох видів тварин, перш за все мігруючих риб та птахів, потребує скоординованих зусиль багатьох країн. Рамсарська конвенція, є загальносвітовою платформою для співпраці, забезпечує координацію зусиль багатьох держав щодо збереження та відновлення водно-болотних угідь, створення єдиних методичних підходів до цього, стимулює обмін інформацією та розповсюдження екологічних знань. Cтаном на 2010 рік до Рамсарської конвенції приєдналося 160 країн світу.
.
Діяльність Рамсарської конвенції

Мета та завдання
Як уже було зазначено, метою Рамасарської конвенції є “збереження та раціональне використання водно-болотних угідь шляхом місцевих, регіональних і національних дій, та міжнароднї співпраці, які будуть складовою досягнення збалансованого розвитку світу“. Конкретні завдання діяльності визначаються країнами-учасниками Конвенції на певний період, після закінчення якого підводяться підсумки виконаної роботи. Перший стратегічний план дій охоплював 1997-2002 роки, другий – 2003-2008, третій –2009 -1015.
Останній Стратегічний план, прийнятий 9-ю конференцією сторін у 2008 році (Південна Корея, м.Чангвон), встановлює п’ять основних напрямків – збалансоване використання водно-болотних угідь, розширення списку Рамсарських угідь, розвиток міжнароднї співпраці, розбудова інституційних можливостей конвенції, залучення до конвенції нових країн. В межах цих напрямків визначено 28 завдань, які повинні бути виконані до 2015 р.
Враховуючи те, що країни-учасники Рамсарської конвенції розташовані в різних кліматичних умовах, знаходяться на різних рівнях економічного розвитку, мають різну щільність населення та фінансові можливості, кожна з них, в межах Стратегічного плану, має свої пріоритети щодо конкретних завдань.
Серед напрямків дій конвенції слід особливо зазначити розширення списку Рамсарських водно-болотних угідь або угідь міжнародного значення. На 2010 рік в світі визнано 1891 водно-болотне угіддя, загальною площею 185 млн. 464 тис. 092 га. Згідно з третім Стратегічним планом дій, передбачено довести їхню кількість до 2,500, а загальну площу – не менше ніж до 250 млн. га.
.
Керівні органи
Найвищим керівним органом Рамсарської конвенції є Конференція сторін-учасників. Що три роки, представники держав учасників конвенції проводять спільні конференції, на яких підводять підсумки зробленого за звітний період та приймають керівні рішення – резолюції, рекомендації, стратегічні плани дій тощо. Кожна держава представляє національний звіт у затвердженому Конвенцією форматі. Починаючи з 1980 року було проведено 10 конференцій Рамсарської конвенції. Кожного разу конференції проводяться в інших місцях світу, остання була проведена у 2008 році у Південній Кореї в місті Чангвон (Changwon). Наступну, 11 конференцію Рамсарської конвенції, заплановано провести у 2011 році в Румунії.

Виконавчими органами Конвенції між конференціями є Керівний комітет (The Standing Committee) та Секретаріат конвенції, яким допомагають експерти, об’єднані в Науково-технічну комісію (The Scientific and Technical Review Panel) та організації партнери Конвенції (The International Organization Partners, IOPs). Склад держав учасників Керівного комітету визначається на Конференції сторін. Зазвичай це 16 країн, які є представниками різних регіонів світу. Вони представляють інтереси цих регіонів у Керівному комітеті. Як правило, Комітет засідає раз на рік у офісі Секретаріату конвенції. Секретаріат Рамсарської конвенції розташовано в Швейцарії, у місті Гланд. Він відповідає за повсякденну роботу виконання рішень Конференції сторін та Керівного комітету. Науково-технічна комісія (The Scientific and Technical Review Panel) є допоміжним дорадчим науковим органом Рамсарської конвенції, який об’єднує експертів, номінованих державами-учасниками Конвенції та затверджених Керівним комітетом.
Рамсарська конвенція тісно співпрацює з декількома глобальними недержавними організаціями, які були асоційовані з Конвенцією з початку її існування, а пізніше отримали офіційний статус Партнерських міжнародних організацій (the International Organization Partners). До них належать:
– BirdLife International (formerly ICBP);
– IUCN – The World Conservation Union;
– IWMI – The International Water Management Institute;
– Wetlands International;
– WWF (World Wide Fund for Nature) International.
Партнерські організації допомагають роботі Конвенції на глобальному, регіональному, національному та локальному рівнях, на рівні технічної експертизи, реалізації різних проектів, фінансової підтримки.
Інформація щодо діяльності Конвенції та її керівні документи розміщені на веб-сайті www.ramsar.org, який постійно поповнюється новими матеріалами.

Україна та Рамсарська конвенція

Україна є стороною “Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя, та згідно з її положеннями сама визначає (на основі критеріїв, визначених Конвенцією) на своїй території водно-болотні угіддя, придатні для внесення до ”Списку водно-болотних угідь міжнародного значення” (рамсарський список), готує їх описи і надсилає для розгляду і затвердження до секретаріату Рамсарської конвенції. На виконання зобов’язань України в рамках Рамсарської конвенції Кабінет Міністрів України постановою ”Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення” (№ 935 від 23.11.1995 р.) затвердив перелік з 22 водно-болотних угідь України міжнародного значення загальною площею 650 тис. га. В 1998 р. бюро Рамсарської конвенції включило ці угіддя до офіційного “Переліку рамсарських угідь. Так було започатковано формування в Україні мережі водно-болотних угідь міжнародного значення.
Слід зазначити, що офіційна дата приєднання України до Рамсарської конвенції – 1 грудня 1991 р. Це пов’язано з тим, що ще у 1975 р. (за часів СРСР) статус водно-болотних угідь міжнародного значення було надано чотирьом ВБУ України (Ягорлицькій, Тендрівській та Каркінітській затоках і Дунайським плавням) загальною площею 211 тис. га. 29 жовтня 1996 р. Верховна Рада України постановила визнати Україну правонаступницею СРСР щодо участі в Рамсарській конвенції. В 2002 р. з метою реалізації положень Закону України ”Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів” (1996 р.), постановою Кабінету Міністрів України був затверджений ”Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення”. Цей Порядок визначив процедуру надання водно-болотним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв Рамсарської конвенції. Він також передбачає, що на всі водно-болотні угіддя міжнародного значення складаються паспорти, забезпечується встановлення спеціальних знаків на їх межах, а межі наносяться на плани та карти відповідних земельних ділянок.